У середині 2006 р.! (хоча спочатку передбачалося, що в кінці 2005-го стандарт вже повинен був бути розроблений і узгоджений) Держспоживстандарт погодив, що супровід та затвердження проекту стандарту повинен буде вести Мінбуд України (лист № 5853-3-4/14 від 04.07.2006).

Одним з основних напрямків діяльності Асоціації виробників та будівельників полімерних трубопроводів була організація розробки вітчизняної нормативної бази, і на початок 2007 року нею для цього було зібрано понад 150 тис. гривень. На ці гроші було випущено всього один стандарт ДСТУ Б В.2.5.32: 2007 «Труби безнапірні з поліпропілену, поліетилену, непластифікованого полівінілхлориду та фасонні вироби до них для зовнішніх мереж каналізації будинків і споруд та кабельної каналізації. Технічні умови », профінансований у повному обсязі. У рамках цього ж проекту були розпочаті роботи з перегляду стандарту на поліетиленові труби для подачі горючих газів і розробки стандарту на поліетиленові труби для подачі холодної води.

Асоціація виробників та будівельників полімерних трубопроводів уклала договір з НВФ «Полімербуд» про розробку проекту національного стандарту з попередньою назвою (Труби поліетиленові для подачі холодної води. Технічні умови). І робота над потрібним стандартом почалася.

На жаль в останні роки діяльність асоціації практично зійшла нанівець. Останні щорічні збори її членів відбулися ще в травні 2006 р., а весь виконавчий персонал у даний час подав у відставку. Відповідно і проект з розробки галузевої нормативної документації пробуксовує. Але це - тема окремої статті ...

Отже, коли затягування розробки стандарту, cпричинене недофінансуванням з боку Асоціації, стало надмірним, у квітні 2007 р. Міністерство регіонально розвитку та будівництва України, з огляду на численні  скарги  національних виробників полімерних трубопроводів щодо неможливості  подальшого застосування в Україні  ГОСТ 18599-83, погодило нове технічне завдання на розробку стандарту та долучило до розробки базову організацію з  стандартизації полімерних трубопроводів – державне підприємство "ЦентрСЕПРОтепломережа".

Спільними зусиллями ДП «ЦентрСЕПРОтепломережа» і НВФ «Полімербуд» вже влітку 2007 р. була розроблена перша редакція стандарту, а наприкінці 2008 року, після проведення всіх необхідних погоджень, стандарт був затверджений.

Документ розроблено на високому науково-технічному рівні з урахуванням вимог норм Європейського Союзу на аналогічну продукцію (Пластикові труби для подачі води. Поліетилен. Частина 2: Труби). У стандарті додатково прописана процедура оцінки відповідності (шляхом складання декларації якості або проведення сертифікації).

З моменту введення «довгоочікуваного» стандарту пройшло більше півроку, чого ж таки вдалося досягти завдяки новому документу?

Виробники поліетиленових труб

За шість місяців, що вже минули, дозвільну документацію для роботи згідно нового стандарту (сертифікати відповідності) отримали лише 5 заводів-виробників, з яких значні обсяги виробництва має тільки «Рубіжанський трубний завод» (також документи отримали ТОВ «Калушський трубний завод», ТОВ «Бровари-Пластмас», ТОВ «СВ-Пласт» і ТД «Мегапласт»), причому постановка продукції на серійне виробництво згідно ДСТУ Б В.2.7-151: 2008 (п.11.1, а) і ДСТУ Б А.3.1 - 6-96 та отримання технічного свідоцтва придатності вживаних марок поліетилену для виробництва напірних ПЕ труб була виконана лише трьома з них. Декларацій якості не було видано жодної.

Причини тут прості: за умов кризи багато компаній вважають недозволеною розкішшю робити капіталовкладення в приведення власного виробництва та якості продукції, що випускається, до європейських норм, і всіма доступними засобами намагаються отримати максимальний прибуток, не несучи додаткових витрат.

Проектні організації

До цього часу (кінець 2009 року) багато проектних інститутів не інформовані про прийняття нового стандарту (найчастіше їх відділи стандартизації або скорочені, або не мають бажання чи можливості відслідковувати нову НТД), в результаті зовнішні водопровідні мережі з поліетилену проектують по-старому, закладаючи при цьому труби С (середнього) або Т (важкого) типу, інші ж звикли до роботи з технічними умовами, як наприклад ТУ У В.2.7-21547843.006-2001 і використовують їх.

Тут проблема з одного боку в низькому рівні інформаційного забезпечення, тому що інформація про нове в нормативно-технічній базі у сфері виробництва і будівництва полімерних трубопроводів на загальнодержавному рівні до широких мас практично не доводиться. З іншого боку, саме проектанти повинні розуміти різницю статусу технічних умов, що перебувають у приватній власності (нехай навіть правом роботи з ними володіє 15 компаній) та Державного стандарту, вимоги якого є обов'язковими. Продукція ж випущена за технічними умовами має «право на життя» тільки у разі відсутності державного стандарту на аналогічну продукцію або якщо вимоги технічних умов перевершують вимоги стандарту (як видно, з попередньої статті цього не спостерігається). Отже, продукція, випущена за технічними умовами не має жодних переваг перед продукцією, випущеної за стандартом.

Будівельні та експлуатаційні організації

Серед них знову ж таки є дуже мало суб'єктів, які  використовують у роботі (або хоча б рекомендують) продукцію, вироблену з урахуванням вимог нового нормативу. Причини прості: по-перше, необізнаність (див. вище), по-друге, багато невеликих підприємств-виробників фізично не можуть привести якість своєї продукції у відповідність до вимог сучасного стандарту, тому що для цього необхідні створення власної лабораторії, закупівля якісної сировини та , врешті-решт, сертифікація.

Але дозвольте, а хіба не заради наведення ладу на ринку поліетиленових труб для зовнішніх мереж водопостачання і розроблявся цей документ? Якщо вже ми з вами, шановні колеги, не змусимо нашими вимогами працювати по ньому вітчизняних виробників, так хто ж зробить це за нас?

Автор: Олексій Кирильчик