Журнал Полимерные трубы - Применение полимеров

Львів отримав цілодобове водопостачання. Поліетиленові труби допомагають вирішувати проблеми

 
На початок 2010 року мешканці Львова нарешті за всю більш ніж 750-річну історію існування міста отримали у свої квартири цілодобово воду. Не залишилися осторонь у вирішенні проблем водопостачання і поліетиленові труби, але спочатку як все починалося…

Місто засноване у середині ХІІІ століття галицько-волинським князем Данилом Галицьким і назване іменем його сина Лева, розташоване на стику рівнинного Львівського плато, горбистого Розточчя та низовинного Побужжя, у верхів’ях річки Полтви – лівої притоки Західного Бугу. Саме в цій місцевості простягається велика смуга Головного Європейського вододілу, який розмежовує ріки Балтійського і Чорноморського басейнів.

Річка Полтва, протікаючи через самий центр міста, була досить повноводною. Інколи річка виходила з берегів і заливала місто і передмістя. Так у повінь 1811 року вона зруйнувала мости, млини та будинки. До другої половини ХІХ ст. Полтава протікала у відкритому руслі, однак обставини розпорядилися з річкою та її численними прито-ками по іншому. Поступово річку та притоки ховали у кам’яне підземелля. Робилося це з причини обміління річки та зливання в неї каналізаційних нечистот, створюючи тим самим антисанітарні умови. Основні роботи по закриттю русла річки було проведено у 1884-1891 роках. З того часу замурована в колектор річка Полтва почала виконувати роль міської каналізаційної системи. Центральна і південно-східна частина міста ле-жить в улоговині, утвореній витоками річки Полтва. З півночі та північного заходу міські квартали обступають високі пагорби висотою 350-400 метрів. Закладене багато віків тому місто, маючи прекрасне географічне розташування, в той самий час було обділене водою.

У ХІV ст. у Львові почали розвозити воду в бочках. Її возив так званий возивода, розносив - носи-вода. Однак їхні послуги досить дорого коштували і для більшості споживачів були недоступні. Джерела, які стікали з пагорбів, до пори до часу забезпечували середньовічний Львів водою. Про перший львівский водогін, зроблений з керамічних труб, згадується вже у 1407 році. По ньому надходила вода з джерел, розташованих за межами міста. Вода в ставках та криницях, розміщених у межах міста була непридатна до вживання, і мешканці, які її пили, часто труїлися.

Спорудження водогону завжди було складною і дорогою справою. Однак кількість водогонів зростала, і наприкінці ХVIIІ ст. їх налічувалось 16. Але і досі невідомі усі джерела, якими вони живилися. У ті часи, з міркувань військової безпеки, місцезнаходження цих джерел тримали у суворій таємниці. Спочатку львівські водопроводи будували з керамічних труб. Однак дуже швидко рур-майстри (будівничі водогону) переконалися, що труби ці дорогі і ненадійні, особливо в місцях перетину з фортифікаційними спорудами. Тому згодом найбільш розповсюдженими стали дерев’яні труби, просвердлені зі стовбурів дуба, вільхи або сосни.

На східному боці площі Ринок знаходився водорозподільний пункт – велика водойма, до якої сходилися водогони, а звідти дерев’яними трубами вода подавалася в будинки. Але місто росло і однієї водойми стало замало. У 1697 та в 1744 роках на площі Ринок були збудовані ще дві водойми.

Не слід забувати, що цією водою в середньовічному Львові могли користуватися далеко не всі бажаючі, а лише ті, хто мав змогу заплатити за прокладання водогону до власного будинку. Таких будинків у другій половині ХVIIІ століття було тільки 86. Отже більшість населення міста вживала воду з криниць, що часто ставало причиною епідемій.

 

У 1890 році за згодою міської ради було видано карту з детальним позначенням шляху гравітаційних водопроводів. Загальна довжина їх становила 42,65 км, максимальна продуктивність – 2245,6 м3 на добу, мінімальна – 2000 м3 на добу. В 1872-1892 роках дерев’яні труби поступово замінюють на залізні, замість давніх водозбірників збудовано нові муровані або бетонні.

На початку ХХ ст. у зв’язку з ростом населення (понад 150 тис. у 1900 р.) і неспроможністю старих джерел водопостачання забезпечити місто водою, виникла потреба у створенні нового водопроводу.

За дорученням магістрату, гідролог Оскар Шмрекер з Мангайма на підставі власних досліджень розробив проект водопостачання Львова з при-мусовою подачею води із свердловин в селі Воля Добростанська, розташованому на відстані 30 км на захід від міста.

Головний водопровід з Волі Добростанської загальною довжиною 34,7 км був збудований з чавунних труб діаметром 600 мм. Водопровід у межах міста йшов із заходу через усю центральну його частину на схід і закінчувався на вул. Зеленій, де був облаштований водозабірник нижньої зони. До магістрального водопроводу під’єднали два трубопроводи діаметром 400 мм за кільцевою схемою, які охопили центральну частину міста. Від вуличних трубопроводів на початку ХХ ст. зроблено понад три тисячі з’єднань з будинками. Ці під’єднання виконано з викутих залізних підсилених труб, покритих нікелем, діаметрами 20, 25, 30, 40 та 50 мм. Кожне під’єднання до будинку замикалося вуличним вентилем, крім того ще й в середині будинку – краном і вентилем.

В 1921 році почалось будівництво водопроводу Львів – Шкло з продуктивністю 10,0 тис. м3 на добу. У 1928 році здали водопровід під селом Великополем (6,5 тис. м3 на добу). Перший водозабір розміщений на віддалі 7,5 км, а другий - на віддалі 2,6 км від Волі Добростанської. Вода до Львова подавалась за допомогою центробіжних насосів, що приводилися в дію паровими машинами. В 1931-1932 роках помпові станції перевели на електричне живлення. Тоді ж, у Львові було побудовано водні вежі на Новому Львові та вул. Пасічній та автоматичну станцію на вул. Личаківській. В 1950-х роках введено в дію два нові водозабори Кам’яний брід (1952 р.) та Будень (1956 р.). Незважаючи на побудову цих водозаборів, водопостачання у місті і далі залишалося недостатнім, а діючі водогони експлуатували з постійно зростаючим дефіцитом.

В 1960-1961 роках інститут «Укрдіпрокомунбуд» запроектував два водозабори: Зарудці, з продуктивністю 19,7 тис. м3 на добу і Мокротин – 16,1 тис. м3 на добу. Ці водозабори ввели в дію в 1965 і 1966 роках. В 1966 році кількість водозаборів зросла до семи із загальною продуктивністю 140,8 тис. м3 на добу.

У 1967-1973 роках введено в дію ще сім нових водозаборів: п’ять у північній частині міста, два у східній. За даними перепису 1970 року у Львові проживало 533 тис. осіб. Водночас споруджувалося житло у південній частині міста. За період з 1968 до 1974 року населення південного району зросло настільки, що воду сюди доводилося завозити.

Проектувальники житлових масивів не взяли до уваги відсутність у цій частині міста інженерних мереж водопостачання та каналізації. В середині 1970-х років через постійно зростаючий дефіцит води спроектовано, а згодом і побудовано найпотужніший водогін Стрий – Львів протяжністю 90 км та розрахунковою потужністю 140 тис. м3 на

добу. Трубопровід виконано з залізобетонних попередньо напружених труб діаметром 1200 мм і введено в дію у березні 1979 року. Однак протягом першого року експлуатації на цьому водогоні сталося понад 40 аварій, тому уряд прийняв рішення замінити залізобетонні труби стрийського водогону на металеві.

Через велику нестачу води у 1979 -1988 роках ввели в дію ще чотири водозабори. Зокрема у 1982 році почалася експлуатація водозабору «Плугів» зі Східних джерел та був побудований водогін діаметром 900 мм Плугів – Винники – Львів. Незважаючи на усі старання працівників Львівського водоканалу місто все одно істотно відчувало нестачу води. Райони міста переводили на подачу води за графіком. Причому графік подачі води довели до шести годин на добу. Тиск подачі води був низький і часто мешканці верхніх поверхів залишались без води.

 

Одночасно водогони та насосні станції зношувались, зростали витрати на електроенергію. Пуски води за графіком тільки прискорювали руйнування водогонів через збільшення кількості гідравлічних ударів.

У 90-х роках колектив львівского водоканалу, розуміючи безвихідь ситуації, розпочав роботу по залученню коштів кредиту Світового банку для реконструкції системи водопостачання Львова. В 2005 році міська влада отримала кредит від Світового банку на суму 24,25 млн. долларів.

Реалізація даного проекту, розпочатого в 2005 році, дала свої результати. Було замінено 21,5 км водопровідних мереж у Львові, реконструйовано 9 насосних станцій, встановлено засувки на водопровідних мережах, встановлено систему контролю за тисками в мережах. Ці роботи дали можливість зменшити витрати питної води, розширити графік подачі до 12 годин на добу, а в деяких районах міста забезпечити цілодобове водо-постачання. Також було реконструйовано очисні споруди.

Однак цих коштів було недостатньо. Так протягом 2007 року робітники ремонтно-експлуатаційних дільниць підприємства «Львіввводоканал» ліквідували близько 6 тис. аварійних ситуацій на водопровідних мережах і 458 поривів на магістральних водопроводах. Затримка робіт із реконструкції водогонів навколо Львова ще на 2-3 роки призвела б до повного припинення постачання води до міста.

В кінці 2009 року останнім штрихом багатовікової боротьби львів’ян за воду стало виділення Кабінетом Міністрів України 191 млн. грн. на покращення міського водопостачання. Близько 100 млн. грн. пішло на заміну застарілих металевих водопроводів діаметром 500 і 630 мм на сучасні поліетиленові труби та реконструкцію аварійного водогону Плугів – Золочів протяжністю 9 км, добова пропускна здатність якого складає 60 тис. м3.

У 2009 році із запланованих 96 млн. грн.(у тому числі 5 млн. грн. місцевих коштів) на реконструкцію водоводів як за межами міста, так і у самому Львові, було витрачено 91 млн. грн. Генеральним підрядником із забезпечення реконструкції водогонів, а це було шість окремих об’єктів, виступила корпорація «Енергоресурс-Інвест». Корпорація «Енергоресурс-Івест» має великий досвід у виготовленні теплоізольованих труб для теплотрас та монтажу як предізольованих, так і поліетиленових труб.

За кожним із шести об’єктів закріпили субпідрядну організацію: «Енергоресурс-монтаж» (1995 м) насосна станція Збоїща – вул. Студинського; «Ремспецбуд» (2452 м) насосна станція на вул. Кривчиці - вул. Пасічна; «Укрінвестбуд» (1670м) насосна станція Збоїща – Кривчиці; «Буд клас» (1260 м) село Мальчиці; «Нікотерм-ОВМ» (2560 м) водозабір Шестаки; «ЛСМБУ-1» (1950 м) Карачанів - Львів.

 

Особливістю цих будівельних робіт було те, що левова частка припадала на заміну сталевих труб поліетиленовими. Іншою проблемою, було про-ведення робіт у стислі терміни: жовтень – грудень 2009 року, тобто у холодну пору року. Однин із найскладніших об’єктів з реконструкції львівського водогону випав на долю компанії “Ремспецбуд”: ділянка насосна станція на вул. Кривчиці - вул. Пасічна. Довжина водопроводу становила 2452 м. На ділянці довжиною 2352 м було прокладено поліетиленові труби діаметром 500 мм та близько 100 м - діаметром 110-160 мм. На деяких ділянках цього об’єкту знаходились яри з великою крутизною схилів, що утруднювало зварникам і монтажникам роботи з прокладання труб діаметром 500 мм. Водопровід перетинав магістральні вулиці Личаківську, Пасічну, Тракт Глинянський з інтенсивним транспортним рухом, тому переходи під чотирма автомобільними шля-хами, на яких не припинявся рух транспорту, загальною довжиною 64 м виконувався методом горизонтально направленого буріння американською машиною StraightLine 2462.

Однією з аварійних ділянок був збірний водозабір “Шостаки” потужністю 10 тис. м3 на добу, поблизу села Магерів – 55 км від м. Львова. Зношеність трубопроводів між свердловинами, їх часті прориви спричиняло несвоєчасну та нерегулярну подачу води до обласного центру. Субпідрядником по виконанню будівельно-монтажних робіт з реконструкції збірного водозабору “Шостаки” виступило ПП “Нікотерм-ОВМ”. Протягом жовтня – грудня 2009 року підприємством проводилась заміна стальних труб на поліетиленові між свердловинами. Зокрема між свердловинами 1 та 2 використовувались поліетиленові труби діаметром 200 мм з товщиною стінки 11,9 мм довжиною 772 п.м , а між свердловинами 2 та 3 відповідно труба діаметром 315 мм з товщиною стінки 18,7 мм протяжністю 888 п.м. Заміна основного водогону становила 770 п.м. діаметром 280 мм з товщиною стінки 16,6 мм. Усі труби розраховані на тиск води до 1,0 МПа.

ТзОВ «Енергоресурс-монтаж» виконувало роботи по заміні водогону від нас. ст. «Збоїща» до вул. Студинського та вул. Орлика у межах міста.

Підчас виконання робіт було змонтовано близько 2 км поліетиленової труби діаметром 630 мм та близько 80 м поліетиленових труб діаметром 315 та 225 мм. Приварено 38 фасонних частин (трійники, коліна). Встановлено 14 поліетиленових колодязів. При будівництві використовувались різноманітна техніка: трубоукладач, бульдозер, пересувна дизельна електростанція потужністю 20 кВт. Зварювальні роботи проводились швейцарським стиковим зварювальним апаратом GF-630.

Подавляюча більшість зварювальників, монтажників та технічних керівників зварювальних робіт організацій, які були задіяні в реконструкції водогонів, проходили навчання в провідних навчальних центрах України: Міжгалузевому навчально-атестаційному центрі при ІЕЗ ім. Є.О.Патона (м. Київ), Регіональному виробничо-навчальному атестаційному центрі “Агрогаз” НВО «Облсількомунгосп» (м. Львів) та навчальному центрі при Рубіжанському трубному заводі (Луганська обл.).

Основним методом зварювання поліетиленових труб був стиковий. Це самий економічний вид зварювання при будівництві трубопроводів великого діаметру. Зокрема використовувалось обладнання провідних фірм Georg Fischer (Швейцарія), Ritmo (Італія), КаmiTech (Польща). На складних ділянках водопроводів та при приварюванні бокових відводів використовувався терморезисторний метод зварювання.

Усі роботи зазначених підрядних і субпідрядних організацій виконувались із поліетиленових труб, виготовлених з високоякісного поліетилену класа ПЕ 100, постачальником яких став ТД “Євротрубпласт” (Група ПОЛІПЛАСТИК), керівна компанія Рубіжанського та Калуського трубних заводів. Практично тільки Рубіжанський трубний завод на теренах України зміг вчасно виконати таке замовлення з випуску труб великого діаметру з дотриманням нового ДСТУ Б В.2.7-151:2008 “Труби поліетиленові для подачі холодної води», який введений в дію з 1 серпня 2009 року. Постачання поліетиленових труб відповідних діаметрів субпідрядним організаціям відбувалось як безпосередньо через головне представництво «Євротрубпласт» у Києві, так і через регіональне представництво у Львові. Саме координація дій регіональним представництвом у Львові дало змогу безперебійно поставляти полімерні труби відповідних діаметрів та фасонні деталі у щільні терміни. При будівництві використовувались фасонні деталі із закладним нагрівальним елементом виробництва компанії Georg Fischer.

До реконструкціі третина міста отримувала воду за графіком. Через це не тільки населення відчувало дискомфорт, а й самі труби через постійні гідроудари руйнувалися, і якість води бажала бути кращою. Зараз усе місто має цілодобове водопостачання, і в тому є заслуга й поліетиленових труб.

 

ЖУРНАЛ ПОЛИМЕРНЫЕ ТРУБЫ - УКРАИНА