Журнал Полимерные трубы - История

Музей каналізації Парижа (міфи та реальність)

Існує вислів: «Побачити Париж і померти» (він належить нашому землякові – письменнику та журналісту Іллі Еренбургу). Тим самим підкреслюється його значення, як одного з найкрасивіших історичних міст світу, в якому є сотні різноманітних музеїв, виставок, галерей – дійсно культурна столиця світу!

114_66

114_67Не випадково, що серед музеїв виділяється й такий унікальний, як «Музей каналізації Парижа» (Le Musée des égouts de Paris). Знаходиться він практично в самому центрі міста, на лівому березі Сени недалеко від Ейфелевої вежі.

У минулому році автору пощастило, як туристу і фахівцю, побувати в цьому унікальному закладі. Унікальному справді хоч би тому, що в 2000 р. в Парижі з нагоди Міленіуму були викарбувані офіційні пам’ятні медалі міста, на яких зображено шедеври історичної спадщини міста. Скажімо, є медалі, присвячені собору Нотр-Дам де Парі, базиліці Сакре-Кер на Монмартрі, Ейфелевій вежі та іншим унікальним об’єктам міста. Є серед них і медаль, присвячена каналізації Парижа, з його величезними каналами-стоками, що, неначе павутиння, охоплюють весь підземний простір міста, яке відомий французький письменник Віктор Гюго назвав «черевом левіафана». Саме це «черево» Парижа довжиною понад 2300 км, крізь яке щодня проходить в середньому 1,3 млн. кубометрів стоків, що потрапляють під землю через 18 тисяч стічних люків, вже понад 140 років можуть оглянути пересічні відвідувачі. За рік тут буває близько 100 тисяч чоловік. Відомо, що перші екскурсанти потрапили в ці підземні канали в 1867 році під час проведення в Парижі Всесвітньої виставки. У фототеці малюнків XIX ст., що зберігаються в Музеї м. Парижа, є такі, де зображено урочисте відкриття величезних підземних каналів міста,  перетин яких значно більший, ніж сучасних тунелів метро чи навіть авто тунелів.

114_67a

На інших бачимо момент катання публіки по каналам на спеціальних суднах, що вміщували 2-3 десятки екскурсантів одночасно. Трохи згодом, у кінці XIX ст. – на поч. XX ст., гостей возили в спеціально облаштованих вагончиках з акумуляторним електроприводом. Таким чином, традиція ознайомлення парижан і гостей міста з його підземним світом існує вже щонайменше півтора століття. Саме в цей час каналізаційна система, що неодноразово перебудовувалася й розширювалася, досягла такого ступеня розвитку, про який, скажімо, в середні віки не могло бути й мови. Станом на 1878 рік в Парижі вже було 650 км підземних стокових каналів, по яким могли плавали судна. Стан каналізації міста відзначив навіть письменник Віктор Гюго. Він писав: «…зараз клоака чиста та одягнута з «голочки»». Між тим, в своєму реалістичному романі «Знедолені» він дуже переконливо зобразив пересування  каналами Парижа своїх героїв Жана Вальжана та Маріуса, що переховувалися від переслідувань. Їм було непереливки, не до екскурсій цими каналами. Про це та інше можна дізнатися з експозицію музею. Що ж він собою являє?

114_68

Путівник по експозиції

Уся його композиція, всі приміщення розміщені в нині недіючих, а також частково діючих за призначенням підземних каналах на глибині близько 10 метрів. Про використання частини приміщень за призначенням, тобто для транспортування стічних вод міста, свідчить часом досить специфічний «клоачний» запах, що зустрічає відвідувачів  уже при вході до підземелля.

Вражають розміри підземних приміщень музею. Всередині вони нагадують величезні за довжиною (загалом понад 200 м) та перетином (понад 5-6 м) тунелі або ангари. До речі, кожний канал чи «галерея», як їх тут називають, мають імена інженерів або керівників міста, за часів яких вони проектувалися та будувалися. А на поверхні стоїть лише невеличкий кіоск (1) з касою, а під ним – вхід звичайними сходами до музею. Отже, купуємо квиток і сходами вниз крокуємо до «черева» Парижа. Для зручності та орієнтування беремо також при вході коротенький путівник (буклет) зі схемою огляду експозиції.

114_69

Спочатку потрапляємо в досить коротку галерею Хуго Арбіо (2), далі повертаємо в більшу галерею Віктора Тюрго (3), з неї – в галерею Брюнеса (4) зі справжнім діючим каналом стічних вод та плаваючим пристроєм для чищення каналу від осадів. 

Далі коротким (близько 10 м) пасажем (5) переходимо до основної частини експозиції – галереї Ежена Бельграна (6).  Він був одним  з провідних будівничих каналів Парижа, його девіз – «Все у водостік».  Тут у спеціальних засклених вітринах виставлені основні музейні експонати: документи, фотографії, схеми споруд і натурні експонати: спеціальні човни, інструменти, колекція різних ліхтарів, дерев’яні кулі для промивання мереж та багато іншого. Тут же портрет і бюст творця каналізації – Ежена Бельграна. 

114_69b

Інженер Ежен Бельгран 

Відразу привертає увагу, що всі експонати-вітрини підвішені на тросах:  це для того, щоб їх можна було терміново і тимчасово підняти під склепіння каналу під час проходження великої води (очевидно під час злив). Далі повертаємо в галерею Адольфа Мілля (7) (також інженера, що вперше запропонував для каналізації Парижа канали «овоїдального» або «яйцеподібного» перетину як найбільш зручного, з точки зору гідравліки). Тут же облаштовано невеличкий відрізок такого каналу висотою трохи більше метра, по якому можна пройти відвідувачам, щоб краще уявити умови роботи в каналі. В галереї Мілля знову відчутно рідний запах – у кінці видно діючий канал, на якому змонтовано пристрої для аналізу стічних вод, їх витрати. На зворотньому шляху цією ж галереєю потрапляємо до невеличкої крамнички (9) з сувенірами та до проекційної зали, де можна переглянути фільми про історію каналізації Парижа.

114_70

Висновки і враження:

  1. Не відповідає дійсності те, що, за чутками, аби потрапити в музей, треба вистояти довжелезні черги. Принаймні я черги не застав взагалі.
  2. Приємно, що в музеї є власна крамничка  з сувенірами.
  3. Вражає, що для того, аби потрапити до директора музею, треба пройти через декілька дверей з кодовими замками.
  4. у підземних каналах, галереях Парижа одночасно з транспортуванням стічних вод подають по підвішеним трубам питну воду, технічну воду, в т.ч. охолоджену. Там же проходять різноманітні кабельні мережі. Тому всі великі канали – прохідні. 

 Автор: В.В. Кобзар, КП «Водно-інформаційний центр»


ЖУРНАЛ ПОЛИМЕРНЫЕ ТРУБЫ - УКРАИНА